Чарльз Буковскі українською


Із книги "Play the piano drunk like a percussion instrument until the fingers begin to bleed a bit"
Saramago
group_suicide

 

НІЩО ТАК НЕ ДІЄ ЯК ПОРАЗКА

завжди носи з собою записник,

куди б не йшов, так він казав,

і не пий аж стільки,

пияцтво притуплює сприйняття,

уважніше до читання,

зважай на паузи в диханні,

коли читаєш,

завжди недоказуй,

недогравай,

натовп розумніший, ніж ти собі думаєш,

а коли щось написав,

не відсилай одразу,

поклади у стіл на пару тижнів,

потім витягни і подивись на нього

і перероблюй, перероблюй,

ПЕРЕРОБЛЮЙ знов і знову,

рядки закручуй, як болти у кріплення моста

завдовжки 5 миль,

і тримай записник біля ліжка,

вночі до тебе прийдуть ідеї,

вони загубляться і зникнуть,

якщо їх не занотувати,

і не пий, на те є дурні,

а ми літератори.

 

для чувака, хто не вмів писати зовсім,

він, як і решта таких,

міг про це говорити.

 

 

NOTHING IS AS EFFECTIVE AS DEFEAT

always carry a notebook with you

wherever you go, he said,

and don't drink too much, drinking dulls

the sensibilities,

attend readings, note breath pauses,

and when you read

always understate,

underplay, the crowd is smarter than you

might think,

and when you write something

don't send it out right away,

put it in a drawer for two weeks,

then take it out and look

at it, and revise, revise,

REVISE again and again,

tighten lines like bolts holding the span

of a 5 mile bridge,

and keep a notebook by your bed,

you will get thoughts during the night

and these thoughts will vanish and be wasted

unless you notate them.

and don't drink, any fool can

drink, we are men of

letters.

for a guy who couldn't write at all

he was about like the rest

of them: he could sure talk about

it.

 

 

 

ЖОРСТКА КОМПАНІЯ

вірші, як гангстери,

розсілися навколо і

дірявлять мої шиби,

розжовують мій туалетний папір,

вивчають підсумки скачок,

знімають слухавку.


вірші, як гангстери,

допитуються,

що за чортова гра у мене,

і коли вже я

нарешті відстріляюсь?

 

спокійно,

кажу,

це не перегони.

 

вірш на

сонячному краю тапчана

прицілився

й каже:

яйця відстрелю

за таке!

 

спокійно, партнере,

у мене плани щодо тебе.

 

плани, ха?

які ще плани?

Нью-Йоркер,

партнере.

 

він заховав ствол.

 

вірш

на стільці біля дверей

нервово

глянув на мене:

знаєш, товстуне, ти

вкрай розлінився

останнім часом.

 

від’їбись,

кажу,

хто за кермом!

 

цю гру контролюємо ми,

диригував стволами

хор

гангстерів:

змирися

з цим!

 

усе,

що

забажаєте:

 

цей вірш,

що всівся на холодильник

і дудлить моє пиво.

 

наразі

з ним покінчено,

але решта

й далі

насідає на мене

з наставленою

зброєю і

приказує:

 

я наступний, я наступний! я

наступний!

 

думаю, коли

я помру,

ті, що залишаться,

наскочать на іншого

бідного

курвиного сина.

 

 

TOUGH COMPANY
poems like gunslingers
sit around and shoot holes in my windows
chew on my toilet paper
read the race results
take the phone off the hook.

poems like gunslingers
ask me what the hell my game is,
and would I like to shoot it out?

take it easy, I say,
the race is not to the swift.

the poem sitting at the south end of the couch draws,

says balls off for that one!

take it easy, pardner. I have plans for you.
plans, huh! what plans?

The New Yorker, pard.

he puts his iron away.

the poem sitting in the chair near the door stretches,

looks at me: you know, fat boy,
you been pretty lazy lately.

fuck off, I say. who’s running this game?

we’re running this game,

say all the gunslingers
drawing iron: get with it!

so here you are:

this poem was the one who was sitting on top
of the refrigerator flipping beercaps.

and now I’ve got him out of the way
and all the others are sitting around
pointing their weapons at me

and saying:
I’m next, I’m next, I’m next!
I suppose that when I die
the leftovers will jump some
other poor son of a bitch.


"Найбільше важить - те, як легко тобі йти крізь вогонь" (1999)
monster
strongowski
пекарі 1935-го

раз на тиждень
мати, батько та я
ходили в продмаг
за державною харчовою допомогою:
консерви з бобами, консерви з сосисками,
консерви з тушонкою,
трохи картоплі, трохи яєць.
ми несли запаси
у великих торбах
для закупів.

і коли ми виходили звідти
то завжди зупинялися надворі
перед великим вікном
в якому пекарі
додавали борошно
замішували тісто.
пекарів було 5,
великі молоді хлопи
що стояли коло
великих дерев'яних столів
тяжко працюючи,
не підіймаючи погляду.
вони підкидали в повітря тісто
всіляких розмірів
і форм.

ми завше були голодні
і бачити людей,
що працюють із тістом,
підкидаючи його в повітря
було направду дивовижно.
однак треба було повертатися
і ми йшли і несли
важкі торби
для закупів.

- у цих людей є робота, -
казав мій батько.
казав це щоразу.
кожного разу як ми спостерігали
за пекарями він це
казав.

- гадаю, я винайшла новий спосіб
приготування тушонки, -
щоразу казала моя мати.
часом це стосувалося сосисок.
ми їли яйця
приготовлені найрозмаїтішим чином:
смажені, пашот, варені.
особливо ми любили
яйця-пашот на тушонці.
але зрештою і найулюбленіше
стало майже неможливо
їсти.
а картопля, ми її смажили,
запікали, варили.
проте картопля чогось не обридала
як тушонка, яйця
боби.

якось повернувшись додому
ми виклали привезену їжу
на кухонну стійку
і просто дивились на неї
тоді відвернулися.

- я пограбую банк! -
раптом сказав мій батько.

- ні, Генрі, будь ласка! -
сказала мати,
- прошу, не треба!

- ми їстимемо стейки,
ми будемо їх їсти
доки вони не полізуть нам
крізь вуха!

- але Генрі, в тебе ж немає
зброї!

- я триматиму щось у пальті,
удаватиму, що це пістолет!

- в мене є водяний пістолет, -
сказав я, - можеш скористатися ним.

мій батько глянув на мене.
- ти, - сказав він, - ЗАТНИ ПЕЛЬКУ!

я вийшов надвір.
сів на ґанку.
там я міг чути, що вони розмовляють,
але розчути слів не вдавалося.


згодом я почув їх знову,
тепер вони говорили гучніше.

- я вигадаю як готувати все по-иншому! -
казала мати.

- я збираюся пограбувати клятий банк!
- казав батько.

- Генрі, прошу, прошу, не треба! -
чулася моя мати.

я звівся з ґанку
і пішов у
день.

"Найбільше важить - те, як легко тобі йти крізь вогонь" (1999)
monster
strongowski
найуспішніший удар мого батька

якось
я повернувся зі школи
і моя мати сиділа,
заливаючись слізьми
там була жінка із великим носом
і мій батько.
мати сказала, - ходи сюди.
я підійшов і вона спитала:
- ти мене любиш?
я не був геть певен, але відповів
- так.
тоді батько сказав мені:
- вали до біса, - а мати заперечила:
- ні, Генрі, лишися.
- я тебе вб'ю, - повідомив я батьку.
- о, Боже, - сказала жінка з великим носом:
- я йду звідси!
- кого ти любиш? - спитала мати батька.
батько почав плакати,
- люблю обох.
- я тебе вб'ю, -
повторив я.

жінка з великим носом схопила сумочку
і вибігла з будинку.
- Едно! стій! - кричав мій батько.
він вибіг слідом за нею.
я - за ними.
Една сіла в машину мого батька і
поїхала. в неї були ключі.
мій батько біг за машиною.
йому вдалося її наздогнати
і схопити сумочку Едни, але та
так і продовжувала їхати.

у будинку
мати сказала мені:
- він каже, що любить її.
ти бачив її носа, Генрі?
- так, бачив.
- Господи, - сказав батько, - спекайся цього малого!
- я тебе вб'ю! - сказав я йому.
він посунув до мене.
удару я не побачив.
вухо і лице палали, я був на підлозі -
а в голові був
червоний спалах
і дзвін.
минуло. я звівся й посунув на нього,
розмахуючи кулаками. я не міг
його вбити.

за місяць
хтось під час бійки зламав йому руку
я був з того
неймовірно щасливий.

текст (http://strongowski.livejournal.com/1023991.html) і його переклади
monster
strongowski
ставлю під кат всі тексти - претензії маю до кожного, зі своїм включноCollapse )

* пропоную пропонувати тексти для продовження забавки. Текст не має бути великим і походити з адаптованих книжок. І ще, дуже бажано, щоб він не перекладався раніше українською. Результати будуть поститися у спільноті literatura_ua

"Найбільше важить - те, як легко тобі йти крізь вогонь" (1999)
monster
strongowski
мій сад

на сонці та під дощем
удень та вночі

біль - квітка
біль - квіти,

що цвітуть весь час.

ориґіналCollapse )

моя лепта
lupus
raw_stick
Оскільки я таки вставив свої дві копійки в нещодавньому срачі довкола перекладу "Поштамту", то відчуваю моральний обов'язок і до конструктиву долучитися. Пропоную своє бачення, як покращити прозові переклади (в поезії я не дуже) на прикладі останнього з розміщених у цій спільноті.

В художньому перекладі інтерпретуємо не слова, фрази чи речення, а цілий твір, то я вирішив не доскіпуватися до окремих моментів, а просто показати, як уявляв би собі прийнятний текст: розумному досить, щоб порівняти й винести власне судження. Не претендую на досконалість; просто, на мою думку, десь таку мінімальну роботу мав би виконати редактор видавництва перед тим, як випускати текст у світ. Знову ж таки, оскільки це - не новий переклад, зроблений за оригіналом, а редакція існуючого перекладу, то подекуди можливе хибне розуміння того, що було в оригіналі; втім, гадаю, таких місць небагато, бо зміст перекладу виглядав досить ясним. Сподіваюся, піде на спільну користь і процвітання.


Нема дороги до раю

Я сидів у барі на Вест [чи Вестерн?] авеню. Було близько півночі; я був у своєму звично безладному стані. Ото, знаєте, коли нічого не клеїться: ні з жінками, ні з роботою, ні з тим, що її нема, ні з погодою, ні з собаками; коли врешті сидиш геть розбитий і ніби смерті чекаєш на лавочці автобусної зупинки.
Сиджу собі, значить, і тут заходить вона – волосся довге, темне, тіло ладне, очі – карі й сумні. Я – нуль на масу. Не зреагував навіть тоді, як вона сіла на сусідній стілець, – хоч і було десь із дюжину вільних. Власне, в барі взагалі нікого не було крім нас та бармена. Вона замовила сухого вина, а тоді спитала, що питиму я.
– Розведений скотч.
– Йому розведеного скотчу, – кинула барменові.
Та-а-ак, це вже цікаво.
Тут вона відкриває сумочку, дістає маленьку дротяну клітку і випускає з неї якихось крихітних чоловічків, розсаджуючи їх на шинквасі. Кожен – десь зо три дюйми зросту; вони були живі й нормально вдягнені. Їх було четверо – двоє чоловіків і дві жінки.
– Оце таке тепер роблять, – каже. – Дорожезні: коли брала, були по дві тисячі за штуку. Тепер просять аж дві чотириста. Не знаю, як їх там роблять, але то, мабуть, незаконно.
Крихітні чоловічки походжали шинквасом. Раптом один маленький чувак як дасть малій чувисі ляпаса:
– Ти, курво, – кричить, – мені вже досить!
– Ні, Джордже, ні, як ти можеш! – закричала вона. – Я тебе люблю! Я вб’ю себе! Ти мій!
– А мені начхати, – мовив чоловічок, вийняв мініатюрну цигарку й закурив. – Маю я право пожити, чи ні?!
– Як не хочеш, – каже другий маленький чувак, – то я її беру. Я люблю її.
– Але ж я тебе не хочу, Марті. Я закохана в Джорджа.
– Так він же мудак, Анно, справжній мудак!
– Знаю! Але я все одно його люблю!
Тим часом крихітний мудак підійшов до іншої маленької чувихи й поцілував її.
– В мене тут трикутник виходить, – каже панночка, яка виставила мені пійло. – Це Марті, Джордж, Анна і Руті. Джордж сходить на пси, і то швидкими темпами. Але Марті наче нормальний.
– І не сумно на все це дивитися, е-е-е, як вас?
– Дон. Жахливе ім’я. Отаке старі часом роблять зі своїми дітьми.
– Я – Генк. І не сумно..?
– Ні, спостерігати не сумно. Мені й зі своїми коханими не дуже щастило, жах як не щастило, направду.
– Всім нам не щастить.
– Може, й так. В усякому разі, я собі купила цих маленьких чоловічків, дивитися. Стосунки ніби є, проблем нема. От тільки як кохатися починають, то й я вся збуджена. Тоді буває важко.
– А що, ладні?
– Дуже, дуже ладні. Господи, але ж вони мене заводять!
– Може, змусь їх цим зайнятися? Маю на увазі, зараз. Разом подивимось.
– О, їх не змусиш. Вони це роблять, коли хочуть.
– І часто?
– Перший сорт: чотири-п’ять разів на тиждень.
Чоловічки далі походжали шинквасом.
– Слухай, – каже Марті, – дай мені шанс. Анно, просто дай мені шанс.
– Ні, – відповіла Анна, – я люблю тільки Джорджа, і край.
Джордж цілував Руті, притискався їй до грудей. Руті також розпалювалася.
– Руті розпалюється, – кажу я Дон.
– Ага, справді.
Я теж почав збуджуватися. Хапаю Дон і цілую.
– Слухай, – каже вона. – Я не хочу, щоб вони на людях кохалися. Краще заберу їх додому, хай вже ліпше там...
– Але ж я тоді не побачу.
– Значить, підеш зі мною.
– Добре, – кажу, – ходімо.
Я допив і ми вийшли. Вона несла клітку з чоловічками. Ми сіли до неї в машину і поставили клітку спереду, поміж нас. Я глянув на Дон. Вона була юна і гарна. І принади в неї, мабуть, нічого. Чого ж їй з чоловіками не велося? Ну, та в таких речах можна на кожному кроці облажатися. Чотири чоловічки обійшлися їй у вісім тисяч. Плата, щоб ні не мати, ні не уникати стосунків.
Її дім стояв біля пагорбів, нічогенький на вигляд. Ми вийшли з машини й підійшли до дверей. Я потримав клітку, поки Дон відчиняла.
– Того тижня слухала Ренді Ньюмена в «Трубадурі». Він просто супер, ні?
– Та так.
Ми зайшли до вітальні, Дон вийняла чоловічків і поклала їх на журнальний столик. Тоді пішла до кухні, дістала з холодильника пляшку вина. Принесла два келихи.
– Вибач, – каже, – але ти трохи скидаєшся на звихненого. Чим займаєшся?
– Письменник.
– То й про це напишеш?
– Нізащо не повірять, але напишу.
– Глянь, – мовила Дон, – Джордж вже стягнув з Руті трусики. Пальцює... Льоду?
– Ага, справді. Ні, льоду не треба. Можна не розбавляти.
– Не знаю, – мовить Дон, – але мене справді заводить, коли на них дивлюся. Може, тому, що вони такі малі. Так збуджують...
– Розумію.
– Дивися, Джордж вже на неї залазить!
– Вже заліз, еге?
– Господи Боже!
Я вхопив Дон. Ми стояли й цілувалися. Дон дивилася то мені в очі, то на них.
Малий Марті й Анна теж спостерігали.
– Ти бачиш? – Каже Марті. – Вони зараз будуть це робити. Ми також могли б. Навіть великі люди збираються, поглянь!
– Чула? – питаю Дон. – Вони кажуть, що ми цим займемось. Це правда?
– Сподіваюся, – відповіла вона.
Я потяг її до канапи, задер сукню вище стегон. Цілував їй шию.
– Люблю тебе, – кажу.
– Справді любиш?
– Ну, ніби так...
– Гаразд, – каже мала Анна малому Марті, – можна й нам. Хоч я тебе й не кохаю.
Вони обнялися посеред журнального столика. Я стягнув з Дон трусики. Дон стогнала. Мала Руті стогнала. Марті вовтузився з Анною. Це діялося скрізь. Спало на думку, що цілий світ зараз це робить. А тоді я забув про решту світу. Ми якось дісталися спальні, я ввійшов у Дон і вирушив у повільну, довгу мандрівку.

Коли вона вийшла з ванної, я читав страшенно пісну оповідку в «Плейбої».
– Було так добре, – мовила вона.
– Мені теж, – відповів я.
Вона знову лягла до мене в ліжко. Я відклав журнал.
– Гадаєш, у нас вийде разом? – спитала вона.
– Ти про що?
– Ну, думаєш, у нас вийде хоч на якийсь час?
– Хтозна. Всяко буває. Починати завжди найлегше.
Тут із вітальні почувся вереск.
– Ой-ой! – схопилася Дон. Вона зістрибнула з ліжка й вибігла; я – за нею. Коли я зайшов до вітальні, вона тримала в руках Джорджа.
– О, Господи!
– Що сталося?
– Анна йому такого наробила!
– Що наробила?
– Яйця йому відрізала! Джордж тепер євнух!
– Ого!
– Неси туалетний папір, хутко! Він стече кров’ю!
– Скурвий син, – озвалася Анна з журнального столика. – Джордж буде або мій, або нічий!
– Тепер ви обидві мої! – сказав Марті.
– Ні, ти маєш вибрати, – мовила Анна.
– Ну, і хто ж це буде? – спитала Руті.
– Я люблю вас обох, – заявив Марті.
– Кров спинилася, – сказала Дон. – Він геть холодний.
Вона загорнула Джорджа в хустинку й поклала на поличку каміна.
– Я от що кажу, – мовила Дон. – Коли ти думаєш, що в нас нічого не вийде, то ліпше не продовжувати.
– Думаю, я тебе кохаю, Дон.
– Дивись, – гукнула вона, – Марті обіймає Руті!
– Вони будуть це робити?
– Не знаю. Але виглядають збуджено.
Дон підхопила Анну й посадила до клітки.
– Випустіть мене! Я вб’ю їх обох! Випустіть мене звідси!
Джордж постогнував з-під хустки на поличці каміна. Марті стягнув з Руті трусики. Я потягнув Дон до себе. Вона була юна, красива, і принади були при ній. Я знову закохувався, я знову це міг. Ми поцілувалися. Я падав углиб її очей. Тоді зірвався й побіг. Я знав, що зі мною коїться. Тарган з орлицею творили любов. Час був дурнем із банджо. Я біг. Її довге волосся спадало мені на обличчя.
– Всіх повбиваю! – верещала мала Анна, лютуючи в дротяній клітці о третій ночі.

Що важить найбільше це те, як легко тобі йдеться крізь вогонь (1999)
monster
strongowski
миші

мій батько впіймав мишенят
вони були ще живі і він
вкинув їх у розпалену
піч
одного за одним
полум'я здійнялося
і мені схотілося вкинути туди
батька
але в мої десять років
це було
неможливо зробити.

- гаразд, вони мертві, - сказав він мені, -
я повбивав гадів!

- ти не мав цього робити, -
сказав я.

- хочеш, щоби вони бігали
по всьому будинку?
вони лишають послід,
приносять хвороби!
що б ти з ними робив?

- були б мені
домашніми улюбленцями.

- улюбленцями!
що в дідька
з тобою таке?

полум'я в печі
поволі вмирало.
було надто пізно.
все скінчено.

мій батько знову
переміг.

ориґіналCollapse )

Що важить найбільше це те, як легко тобі йдеться крізь вогонь (1999)
monster
strongowski
іґлу

його звали Едді, він мав
великого білого пса
із крученим хвостом –
лайку
штибу тих, що тягнуть сани
геть коло північного полюсу
він називав його Іґлу
в Едді був лук зі стрілою
і раз на тиждень-другий
він стріляв
у собачий бік
тоді вбігав у материн будинок
разом зі скавучанням
казав, що Іґлу впав
на стрілу.
той пес отримав кілька стріл
і збирався
вижити
однак я бачив що сталося насправді
і Едді мені страшенно не подобався.
отже коли я зламав Едді ногу
під час гри у футбол
то був мій спосіб помститися
за Іґлу.

його батьки погрожували моїм
порушенням справи
стверджуючи, що я зробив це зумисне
бо Едді
так їм сказав.

ну, грошей все одно ні в кого не булоRead more...Collapse )

ориґіналCollapse )

Що важить найбільше це те, як легко тобі йдеться крізь вогонь (1999)
monster
strongowski
мій батько і ледар

мій батько вірив у працю.
він пишався тим, що має
роботу.
часом він не мав
роботи і тоді страшенно цього
соромився
соромився настільки, що
полишав будинок вранці
і повертався ввечері
аби сусіди
не знали.

мені,
мені подобався наш сусіда:
він просто сидів у стільці
на задньому дворі й жбурлявся дротиками
у кола, намальовані ним
на стінці гаража.
1930 року у Лос-Анджелесі
він мав мудрість, яку
Ґете, Геґель, Кіркеґор,
Ніцше, Фройд,
Ясперс, Гайдеґґер та
Тойнбі не змогли б
заперечити.

ориґіналCollapse )

кілька текстів у перекладі group_suicide
monster
strongowski
тут

?

Log in